Здавалося б, дрібниця, але технології вже давно перестали бути чимось абстрактним. Вони проникають скрізь, навіть у найделікатніші куточки нашого життя – туди, де панують біль, горе та втрата. Нещодавня історія з Піднебесної, якщо чесно, просто розриває шаблони: родина там вдалася до досить непересічного кроку, а саме — найняла спеців зі штучного інтелекту, щоб ті «створили» цифрового клона загиблого сина. І все це заради його 80-річної матері, яка, уявіть собі, досі гадки не має про жахливу звістку.
На межі дозволеного: як ШІ став «рятівником» для розбитого серця?
Трагедія – чоловік загинув у дорожньо-транспортній пригоді. Ну, а сім’я, звісно, шукала бодай якусь зачіпку, аби пом’якшити удар для літньої мами. І тут, власне, в гру вступила команда розробників ШІ. Очолює їх Чжан Цзэвэй, що родом із провінції Цзянсу.
Їхній задум? Зробити цифрового двійника. Зібрали купу фоток, відео, прослухали години аудіозаписів розмов покійного – і все це місцевим діалектом! І що ми маємо в результаті? Вони не просто відтворили його обличчя, а й зуміли схопити манери, навіть таку деталь, як звичка нахилятися вперед під час розмови. Неймовірно, чи не так?
Отож, цей «віртуальний син» щодня на зв’язку з матір’ю. Спілкується з нею через відеодзвінки у чат-додатку. Діалоги, до слова, геть типові: мама турбується про його обіди, одяг, безпеку, а «син» обіцяє, що все буде добре. Пояснює свою відсутність «роботою в іншому місті».
Сам розробник Чжан Цзэвэй, жартуючи, називає свою діяльність «обманом людських емоцій». Але тут же додає, і це, по суті, головне: «Те, що ми робимо, — це втішаємо живих». Бачите, яка філософія?
Звісно ж, така новина здійняла неабиякий галас у китайських соцмережах. Користувачі розділилися. Були ті, хто просто розчулився. Мовляв, «Це дуже зворушливо. ШІ-син — це така собі лагідна брехня». Дехто навіть писав: «Який значущий винахід. Я б хотів свого батька воскресити!»
Але, як не крути, не обійшлося і без занепокоєння. Деякі коментатори відверто писали: «Я не на боці цієї сім’ї. Матір обманюють вже довгий час. Боюся, коли правда випливе назовні, це завдасть їй ще більшої шкоди». І справді, риторичне питання – чи варте воно того?
Не новина під місяцем: світові відлуння цифрового «воскресіння»
Правду кажучи, ідея використання різних штук, щоб створити ілюзію присутності тих, хто пішов, не є чимось геть новим. В історії людства бажання зберегти пам’ять про близьких або навіть імітувати їхню присутність завжди було потужним рушієм. Згадайте лише посмертні фотографії вікторіанської епохи, чи ті ж записи голосу та відео. Здавалося б, дрібниця, але це все – той самий потяг.
І ось тут вже ШІ-технології дозволяють зробити цей процес значно інтерактивнішим та, що найважливіше, реалістичнішим. Це ж цілі горизонти для так званої «цифрової безсмертності»!
До слова, в тому ж Китаї схожі випадки вже траплялися. Технологія дипфейк, наприклад, використовувалася для приховування смерті від літніх родичів. А ось один із найвідоміших ранніх прецедентів – південнокорейський проект 2020 року. Компанія Vive Studios, використовуючи VR-технології та ШІ, зуміла «воскресити» семирічну дівчинку Наён. Вона померла від невиліковної хвороби, а її мати змогла з нею зустрітися у віртуальній реальності. Розриває серце, чи не так?
Документальний фільм «I Met You» показав, як мама «бачила» доньку, спілкувалася з нею, навіть «торкалася» за допомогою спеціальних тактильних рукавичок. Ця разова симуляція, звісно, викликала неабияку глобальну дискусію: мовляв, а який тут терапевтичний ефект, і де ті етичні ризики подібного досвіду?
Ще одна резонансна штука – історія канадця Джошуа Барбо. У 2021 році він взяв і використав платформу Project December (це, нагадаємо, на базі GPT-3), щоб створити чат-бота своєї померлої нареченої Джессіки. Просто завантажив її старі повідомлення та листи, і ШІ зміг імітувати її стиль спілкування з точністю до 90%. Уявіть! Джошуа стверджував, що ці розмови допомогли йому «закрити гештальти» та вийти з депресії. Але, як то кажуть, недовго музика грала: згодом платформу обмежили розробники через ті самі етичні міркування.
Амбітно, дорого, чи просто цинічно? Комерція на почуттях
Як не крути, а гроші люблять тишу. І тут, здається, теж. Сьогодні в Китаї та Південній Кореї подібні послуги – це вже справжній комерційний мейнстрим. Наприклад, корейська компанія DeepBrain AI запустила сервіс під назвою «Re;memory». Ця технологічна знахідка дозволяє створювати віртуальних аватарів близьких – як за їхнього життя, так і, власне, після смерті.
Тільки уявіть: клієнти можуть приходити до спеціальних шоурумів, щоб побалакати зі «своєю цифровою копією» померлого. Це ж цілий новий рівень «спілкування»!
Власне, ціна питання. У Китаї, наприклад, створення базового клона (тобто лише голос та відео) стартує від кількох сотень доларів. Це робить таку фішку доступною для багатьох родин, які прагнуть хоч якось пом’якшити удар від втрати для літніх родичів. А хто б сумнівався? Ба більше, навіть технологічні гіганти, як-от Meta, патентують ШІ, який «оживляє» акаунти після смерті. Задум простий: дозволити користувачам взаємодіяти з цифровими версіями тих, кого вже немає поруч.
Темний бік медалі: етика, психологія та небезпечні ілюзії
Зрозуміло, що така фішка, як розширення можливостей ШІ у відтворенні людської особистості, ставить перед нами, суспільством, ну ду-у-уже складні етичні запитання. Чи є створення цифрового клона актом милосердя? Чи, може, це небезпечна ілюзія, яка лише перешкоджає прийняттю реальності? Дилема, чи не так?
Ба більше, психологи та етики б’ють на сполох, обговорюючи потенційні ризики. Це ж затягування процесу горювання, посилення залежності від віртуальної присутності та, звісно, можливі травми, коли правда-таки випливе назовні. Це ж не жарти, по суті.
Ось ця історія з Китаю – це ж, по суті, тільки верхівка айсберга. Лише один із багатьох прикладів, які змушують нас замислитися про майбутнє відносин між людиною та ШІ. Так, потенціал для втіхи є, хто ж сперечається? Але ж і ризиків – мама рідна! Ці технології вимагають ну дуже ретельного обмірковування їхніх довгострокових психологічних та етичних наслідків.
І, зрештою, залишається відкритим питання: наскільки далеко ми готові зайти у створенні цих віртуальних світів, щоб зберегти тих, кого втратили? Чи не стане це дорогою до ще більшої прірви?
